• Zero tolerance mode in effect!

Новости Украины #2

Статус
В этой теме нельзя размещать новые ответы.
Алексей Арестович
3 ч. ·
ТРИ ВОПРОСА.

..организаторам официальной части празднования (и их поклонникам).

1. Что произошло со вторым куплетом национального гимна?

2. Почему не назвали конкретно страну-агрессора?

3. Вы отдаёте себе отчёт, что срочно разгоняемая методичка: «ветеранам предложили присоединиться к официальной части, а они сами отказались!!!», не проканает?..)

Напоминаю:

- парад отменили вы;
- ветераны начали организовывать свой;
- вы спохватились: придумали своё шаманское камлание с попыткой заколдовать и изгнать войну шариками и роялями;
- пригнали на него людей по разнарядке, в том числе, военных;
- у вас не получилось.

Как бы вам объяснить... у воющей страны - долгая и очень хорошая память.

Карты передернуть задним числом не получицца.
 
Roman Donik:
4 часа от войны до Харькова. Ну, это если с остановкой на кофе или заправку. Неделю ты работаешь с парнями, которые последние три дня "тушат" обострение, спят по 2-3 часа в сутки, теряют за три дня троих побратимов ранеными, а через 4 часа приезжаешь в Харьков. После уставших глаз, разговоров и мыслей только о войне, попадаешь в атмосферу праздника. Тут ярмарка, гулянка до утра. Площадь, заваленная бутылками из-под бухла и смятыми пивными банками. А в Киеве избранный президент забыл упомянуть Россию, как агрессора. Просто война пришла, просто война уйдет и настанет мир, говорит он. Просто "кто-то украл детей". Так видит президент.
А сотни сетевых хомячков радуются тому, что девица гастролировавшая в Крыму и Москве во время войны, захуячила рэпчик во время исполнения государственного гимна. А российские СМИ уже вовсю радуются, что президент Украины ни разу не упомянул РФ в своем выступлении.
И "патриоты", уставшие от войны, резко стали противниками "совка" в котором гимн - это гимн, а флаг - это флаг.
Единственное, что все испортило, так это Марш Ветеранов. И страх. Липкий страх, который появился после этого марша. У Зеленского, у Баканова, у Богдана. После марша ветеранов Зеленский даст задачу придумать, как он сможет задружиться с ветеранским и волонтерским сообществом. Они всегда так делает. Им всем всегда выгодно в начале "дружить". А потом начнут опять раздражать. Сейчас руководствоваться будут страхом и здравым смыслом. Но страх уйдет. И появится раздражение. На тех, кто мешает жить в иллюзии безопасности. На тех, для кого россия враг, а война — это война. И она не уйдет и не рассосется. Она в 4 часах езды от Харькова. Даже если Харьков этого не хочет знать. А белые одежды детей не помогут. Поможет только камуфло тех, кто вчера прошел по улицам Киева и других городов. По-другому не бывает Независимости. По другому не будет Независимой Украины.
 

Антон Колумбет
1 год

Залаштунки Маршу Захисників України з точки зору мене. Щоб пам'ятати

О 8 ранку я прибув до парку Шевченка. Відбувся перший інструктаж - частину особового складу Муніципальна Варта Києва потрібно було відправити на допомогу поліції з метою здійснення поверхневого огляду. Домовились що о 11:00 вони залишать пости і встануть в загальний стрій.

Тут, насправді, був ключовий момент - з самого початку коммунікації з поліцією ми наполягали на мінімізації різноманітних обмежувальних заходів, тобто заборів, рамок, металошукачів і всього такого. І я з задоволенням дякую керівництву та особисто начальнику Поліція Києва Андрей Крищенко за найвищий рівень співпраці та сприяння з усіх можливих. Пане Генерал, моя повага і подяка усім правоохоронцям.

Далі Оргкомітет, який поступово збирався на місці, почав відчайдушні спроби щось, власне, організувати. Medvedko Andrii Oleksandrovych бігав з гучномовцем і закликав координаторів колон підійти на брифінг, Oleksandr Voitko розподіляв прибулі прапори областей, плакати, палки, вудки, знамена і прочій реманент, Dmytro Shatrovskyi готував агітаційну машину і намагався придати процесу якусь чіткість, Іван Кішка тарабанив воду для дітей та сімей, Daria Tsepkova хапала всіх за рукава і вимагала негайно з'явитись на запланований брифінг для преси (про який ми всі забули), Dolinska Bohdana привезла поранених з шпиталю, корочє почався трохи адок. Вже о 9:30 почали надходити доповіді від вхідних груп, що здається людей буде більше запланованого. В натовпі, який все прибував, хтось періодично хапав мене за рукав і вітався, але якщо чесно, я майже нічого не пам'ятаю через трешак з усім цим.

Але ок. Спільними зусиллями почали будувати колону. Звісно, у нас був план. Ні, навіть не так. У нас був План! Зібрати реєстраційні заявки, згідно них створити схему Маршу, вишукувати всіх за нею і рушити. Традиційно, в бою План загинув перший.

Для початку, виявилось, що багато хто не заморочувався ніякими реєстраціями (нашо ото воно мені треба), а просто прибув. Інколи мова шла про цілі підрозділі чисельністю від ста людей.

По-друге, серйозною проблемою виявились "групи підтримки" з цивільного населення, яке вперто хотіло йти в одній колоні з ветеранами. Довелось пережити декілька не дуже приємних моментів, пояснюючи загальну ідеологію та Регламент, але завдяки вмінню вмовляти сікось-якось ситуацію заровняли.

Періодично доводилось пояснювати командирам зведених підрозділів, які вирішили пошикуватись самостійно і заблокувати рух, що дисципліна і дотримання регламенту - це те, що відрізняє нас від різноманітних двіжух. Переважно вдавалось.

Згідно того самого Плану, кожну колону мали супроводжувати наші стюарди-муніципали, допомагаючи тримати дистанцію. В їх ролі виступив відділ швидкого реагування Муніципальна охорона у повному складі. Побудував я цю роботу наступним чином - ми йшли вдовж формуючогося Маршу, на кожну колону я виділяв по дві людини, призначав їм позивні і біг далі. Всього в розпорядженні у мене було 64 людини, чого мало б вистачити за нашими прикидками на 32 колони, з запасом.

Добігши до середини Червоного Корпусу я обернувся і зрозумів, що за мною більше нікого немає. Стало остаточно зрозуміло, що людей не просто багато, їх приблизно в два рази більше ніж очікували ПРЯМО ЗАРАЗ. Потрібно було починати.

Провівши швидку нараду біля агітаційної машини, яку ми призначили своїм штабом, вирішили що фіг з ним, з тим супроводженням, кому вистачило тому вистачило, а решта настільки самоорганізована, що ми їй власне і не потрібні. В кінці наради надійшла чудова новина - всьо, площа перед Університетом закінчилась, місця більше немає, шикування наступних колон припинено через неможливість кудись їх впихнути.

І ми пішли. Боже, як ми пішли. Боже. Боже.

Коли машина, в яку я заліз з двома радіостанціями і телефоном, рушила і завернула з вугол, я побачив бульвар Шевченка до Бесарабки, обабіч якого стояли люди і чекали колони. І вона пішла. Люди аплодували, вітали, дарували квіти, щось скандували, позаду мене волали динаміки, і почалось щось неймовірне.

Марш Захисників України спокійно і величаво рушив бульваром униз. Ми тримали спокійний темп, оскільки в голові у нас були сім'ї полеглих героїв та поранені, і це було правильне рішення. Це дало змогу колонам спокійно витримати інтервали, розтягнувшись на передбачені 7-10 метрів одна від одної.

Біля Цуму ми зробили першу зупинку, підрівняли стрій і рушили в бік Майдану.

Тут у нас теж був План. Він полягав в доволі складному маневрі, завдяки якому всі колони мали б поступово вишиковуватись на Майдані по порядку. Але як раз коли колеса головного автомобіля сягнули Майдану, надійшла остання доповідь з парку Шевченка (після цього зв'язок, який і так постійно "лягав", вмер остаточно) - ХВОСТ КОЛОНИ ЩЕ НАВІТЬ НЕ ВИЙШОВ З ПАРКУ.

Власне тут і почався бій. Знаєте, я ніколи не був в бою, як його показують в кіно - коли всі стріляють, бабах і так далі. Посада і завдання в мене були не ті, про що мені дуже люблять нагадати шановні побратими
smile.gif
Тому для мене "бій" - це відчайдушні спроби керувати процесами, які відбуваються десь далеко. Саме це і почалось. Стало остаточно зрозуміло, що всі ми на Майдан не вліземо. Крім того, величезна кількість людей, яка прийшла підтримати Марш, вже успішно його зайняла, включаючи сцену (на якій ми мали б розташувати сім'ї, і навіть теоретично ніхто б не зміг зачистити його для розміщення колон. Довелось панічно і швидко приймати рішення - заводимо на алею Небесної Сотні до мосту, а там подивимось.

В цей момент виявилось що діти, які у нас мали б бути на Майдані, знаходяться під головуванням Daria Tsepkova по іншу сторону Хрещатика, за металевими заборчиками. Вибіг, знайшов старшого поліцейського, швиденько порішав, відвів на Майдан, поставив на отой білий постамент звідки Президент віщав (символічно вийшло).

Тут я майже вперше обернувся на Хрещатик і заліп. Це було щось, ну відео з коптеру ви всі бачили.

Далі ми намагались розвести колони спочатку на Майдан, потім на алею Небесної Сотні, потім на Михайлівську. Періодично місце закінчувалось, тому доводилось змінювати маршрут руху і просити глядачів звільнити дорогу. Тут я остаточно втратив координацію по рації, тому просто вибіг з машини і розтягував коридори вручну, командуючи муніципалами на місці. Братюням моя повага, розрулювали як боженьки.

Ну і далі воно вже якось самостійно скоординувалось і йшло самостійно. Так само і звершилось запалюванням фаерів на Глобусі за збереження Міністерство у справах ветеранів.

На виході.
1. Я вдячний всім без виключення членам Оргкомітету. Друзі, ми зробили неймовірне.
2. Я вдячний усім тим, хто нас підтримував - копійчиною на рахунок Повернись живим, власною присутністю, та навіть лайками.
3. Я вдячний всім побратимам з Рух Ветеранів України, які координували прибуття з своїх регіонів, та ще і паралельно робили марші-побратими в своїх містах.
4. Я вдячний комерційним структурам, які надали нам воду, вишиваночки для волонтерок, смаколики для дітей і ще тисячі маленьких ніштячків, які дуже допомогли.
5. Я вдячний правоохоронцям та органам державної влади - КМДА дало транспорт для перевезення поранених з шпиталю, поліція забезпечила мінімум обмежень, ОПУ дотримало слова і звільнило Хрещатик.
6. Я вдячний усім плювателям жовчі, які спочатку намагались придумати якісь скриті смисли, а тепер шукають чим прикрити розтоптану гідність - не зупиняйтесь, ваш біль гріє мені душу, жалюгідні фейсбучні кукаретики.
smile.gif

7. Я вдячний всім тим, кого сто відсотків забув.

Парад 2019: Марш Захисників України увійшов в історію. Я бачив те, що мріяв побачити - не жалістліве поминання загиблих, і не пафосний стройовий крок, а волю. Рішучість. Боротьбу. Досить сонечок, свічечок та маргіналів. Вперше Україна побачила своїх справжніх Захисників - трохи незграбних, але таких впертих вбивць. І нехай наші і зовнішні, і внутрішні вороги тремтять - абсолютно так само невідомо звідки завжди можуть з'явитись цілі бойові бригади, і понести біль та страждання окупанту чи колаборанту.

Бійтесь. Просинайтесь вночі. Продовжуйте спроби помирити, залякати, купити. Мені тепер пофіг, я нічого не боюся. Ми вже ніколи нікуди не дінемось.
І думка про те, що я доклав руку до цієї демонстрації українського духу, наповнює мене гордістю.

Слава Україні!
 
Ольга Кирилюк

18 Std.

50 тисяч. Це офіційно. І ні - це не про гроші. Це кількість учасників маршу. Та кількість, яка стопудово змусила Банкову підсцикувати і витирати соплі.

На цьому фоні їхня “презЕдентська хода” мала такий вигляд, ніби ви ото зібралися поїхати з друзями на концерт, про який давно мріяли, а в результаті - у призначений час на вокзал прийшли тільки ти і сусід, який там просто ночував з учора. І ви самотньо робите вигляд, що все ніштяк і поїздка вдалася.

Ну, а про гроші ви вже мабуть чули фантастичні версії. Нібито за участь в марші Порошенко видав усім нам по 500 гривень, які ми одразу ж в Маріїнському парку й пробухали. Навіть не сумнівалася, що будуть дискредитувати наш захід. Скоро ще й не таке придумають.

А після цих дурних виборів, коли в Раду позалітали (ніби недосвідчені петеушниці на випускному) всілякі няні, фотографи й конюхи, а ветерани війни програвали не тільки зеленим кандидатам, а й представникам жопопблоків, я справді боялася, що на марші нас може бути мало. Бо ж усталі ат вайни, бо сколька уже можна платіть 1,5% на армію.

Але те, що я сьогодні побачила, мене не просто заспокоїло, а навіть прибрало той шок, що нині з Днем Незалежності країну вітає людина, яка раніше з цієї незалежності публічно ржала.

І я вам скажу — всі їхні 73% до великої дзвіниці. Бо то ситуативне голосування. І воно швидко здується. Тому хай Вова візьме протокольчик з цими результатами виборів, вишмаркається в нього і викине. Ну або може Богдану на стілець підсунути, для сміху. В отмєстку за те, що той ліпить свій волохатий торс чи не на кожну фоточку (як це ще гарант сьогодні по Майдану пройшовся з Лєнкою, а не з Богданом?).

Бо їхні фани сьогодні сиділи на своєму улюбленому місці - на диванах! Який парад?? Які ветерани....?? Ветерани перегляду “Сватів”?! Хоспаді...

А ті люди, які пройшлися маршем, показали, що швидше Вова напише заяву в Ростов за згодою сторін, ніж вони дозволять йому хоч на секунду подумати про капітуляцію перед Путіним.

Ми летимо на марш київськими вулицями, посміхаємося кожному прапору, накинутому на чиїхось мужніх плечах, вітаємо зі святом абсолютно незнайомих військових. Вони посміхаються і дякують.

Натрапляємо на жінку з маленькою дівчинкою.
- Мам, а чому всі люди йдуть з прапорами? - питає мала.
- Бо сьогодні свято, День Незалежності. Тому всі з прапорами.
- Ма, а де ж наш прапор??
Я не знаю, чому мама раніше не пояснила дитині, що це за свято. Я навіть не знаю, чи йшли вони саме на марш. Але ця дитина точно наступного року йтиме з прапором у День Незалежності.

Ми приєднуємося до колони з Кропивницького. Але в мішанині через якийсь час розуміємо, що вже опинилися в колоні з кримськими татарами. Колону очолюють Рефат Чубаров і Мустафа Джемілев. І всю дорогу їм реально не давали спокою - всі підбігали й фотографувалися. Уявляю, як то їх дістало, але вони все одно радо приймали обійми й поцілунки.

Я ще подумала, чи міг Джемілев уявити, коли сидів у радянських в'язницях, голодував на знак протесту (і голодував реально, а не так, як Надя Савченко), коли його долею переймався весь цивілізований світ, який був у шоці від того, як совіти вчинили з кримськотатарським народом...... то чи міг тоді Мустафа навіть подумати, що за кілька десятків років тисячі українців і кримських татар будуть вважати честю пройтися разом з ним центральною вулицею України?

І він іде. Зі своїм народом - з кримськотатарським і українським. Поруч з атовцями, які несуть прапори з назвами кримських міст. Міст, у яких вони народилися й виросли, але змушені були покинути у 2014.
Усі їм аплодують. Багато плачуть. Кричать “дякуємо”. Жінки підбігають до хлопців у формі — цілують, обіймають, і знову дякують.

Ми кричимо “Крим — це Україна” і “Слава Україні”. І під кінець руху колони у нас уже болить горло і замість нормального крику я тільки хриплю. А долоні болять від постійних оплесків.

Це та вдячність, якої ніколи не збере Зеленський. І я навіть не знаю, що йому потрібно зробити, аби отримати повагу цих людей. Я хочу вірити, що президентська посада щось змінить у його свідомості. І він зрозуміє, що оте вихолощене бадоєвське шоу годиться для концерту хіба в палаці “Україна”, але аж ніяк не для Майдану Незалежності.

Може, колись Зе стане на передовій разом з нашими героями і захищатиме країну ціною власного життя? Може, тоді ми змінимо про нього свою думку. Може... Але поки що в нього шоу з репчиком і гімн із голими цицьками Тіни Кароль. Ну і відсьогодні перше серйозне усвідомлення, що цього разу поразка у нього, а не в опонентів.

А в України — тисячі людей, готових відстояти її незалежність!

Ми повертаємося додому через різні міста. Люди ходять спокійно уздовж дороги. А мені їх чомусь так шкода. Хочеться обійняти і пожаліти, бо вони не відчули тих емоцій, які пережили ці 50 тисяч на марші ветеранів.

Сусід по нашому “порохобусу”, ветеран-атошник Віктор Танцюра розказує про 2014-й, про бої, нульовий блокпост і обстріли. І про лист від маленької дівчинки, який волонтери привезли на фронт. Лист, який розчулив його особливо. Дитина вказала свій телефон. І він вирішує їй подзвонити.
- Алло, Даша?
- Так, а хто це?
- Даринко, ти писала листа солдату на фронт?
- Так, писала.
- То я той солдат, якому ти писала.
.....Дитина якийсь час мовчить... а потім кричить:
- Мамааааа. Він живий!!! - і починає плакати.


Я тихо плачу, непомітно витираючи сльози. І радію, що він таки вижив у цій війні і пройшов цим маршем. Разом з тисячами таких же героїв.

На День Незалежності, яку саме вони для нас вибороли!
 
Они ничего не поняли.

Они правда ничего не поняли. Они не поняли почему тысячи людей возмутились отменой парада и подачкой в виде премии. Не поняли почему никому не понравилось что клипмейкер, который не брезговал во время войны снимать клипы за росбабки и ездить в оркостан, рассказывает военным что тем делать на ходе. Не поняли, что делать официальное празднование в виде белого первомая с малюсенькими сине - желтыми бантиками - это обезличивать/стирать нашу идентичность. Не поняли что делать попурри из гимна, в перерывах перемежая реппевичкойротом, которая ездит в оккупированный Крым, поёт в мацкве, и участвует в орковских конкурсах - это надругательство над государственными символами. Не поняли, почему имитации колокола памяти, который каждый день звонит по погибшим в мо, в виде пустых, не звенящих колокольчиков из блестящей проволоки с плюшевым языком (показывали только по телевизору во время начала всего этого действа) - это тупо больно. И не поняли в чем принципиальная разница между тем что показали они, и тем что было потом на марше ветеранов.

Сейчас они будут говорить что то типа «ах какая хорошая речь была у шмаркли, правильная» несмотря на то что шмарклячелюсть по прежнему не может сказать Россия напала на нас. Будут говорить «мы отвергаем совковые традиции, это было модно молодёжно, свежая струя» (струя действительно свежая и снова в глаза �� ). Будут говорить «надо не раскалывать народ всякими маршами, а работать на благо страны» почему то считая что нежелание многих людей принять их точку зрения - это раскол. И наверняка будут говорить про «проплаченный марш».

И вы знаете что? Они никогда этого не поймут. Это как слияние Роны и Арве. И то и то река, и там и там вода, только все таки они сильно отличаются. Большая часть страны живёт только в телевизоре, и верят только тому, что там показывают. Они же, как правило, устали от войны, которую и по телевизору то уже и не показывают. Они же, как правило, дальше своего дивана никуда и не двигаются. И они же и не пришли даже на эту официальную ходу от шмаркли. Зачем делать вид что это не так? И лично я (и вот тут подчеркну что это не совсем правильная позиция, и я это осознаю) не вижу смысла что то им доказывать и переубеждать.

Но во всем этом радует одна вещь. Вчерашний день принёс спокойствие и гордость. Как ни крути, но тех кто готов драться за эту страну зубами и когтями - всё таки больше, несоразмеримо больше. Вот такая вот странная математика ��

#читаємо_вголос Диана Петреня
 
Не ненависть, он ее не заслужил пока, презрение будет точнее.

Он еще и презрения не заслужил. При этом он все таки главком. Вы присягу Порошенко давали или народу Украины? ИМХО правильная позиция:
"Дети – это будущее нашей страны, мы воевали за наших детей, за будущее нашего государства. Поэтому мы решили, что, когда мы будем проходить по Крещатику, строиться на Майдане и озвучивать наши патриотические лозунги, это должны видеть дети, а участники боевых действий должны смотреть детям в глаза", – рассказывает один из организаторов марша Дмитрий Шатровский.
– Я бы не сказал, что мы выступили против, просто мы не восприняли решение президента, но он – главнокомандующий, и это его право. Мы решили провести альтернативное мероприятие, потому что считаем, что во время войны с Россией в нашем государстве наш народ должен видеть милитаристскую составляющую нашей жизни. Марши и парады ко Дню независимости проводились в разных видах и раньше. Марш дает возможность, во-первых, гражданам страны увидеть своих защитников, которые проливали пот и кровь, защищая их против агрессора. Во-вторых, он дает возможность сказать "спасибо" этим ребятам и девушкам за их вклад в будущее нашего государства. И третье, показывает нашим врагам в том числе, что нас много, мы сильны духом и готовы в случае полномасштабного наступления российской армии снова призваться, так как мы числимся в оперативном резерве номер один и готовы дальше воевать с россиянами.
 
Вы присягу Порошенко давали или народу Украины?
и причем Порох? вот вам ответили:
Народу Украины.
Он еще и презрения не заслужил.
вы реально не понимаете почему он его уже заслужил у нас?
Поверьте ни я ни Гам ни другие не обожествляем Пороха, мы считаем его просто меньшим злом для державы.
 
Кстати я не вьехал что захватили козаки с Хмельницким и Сирко? фортецю Дюнкерк? що и это тоже мы?
Одна из легенд!:) ( Но хороших!)
А вообще-то основной статьей доходов Зап. коз-ва была отнюдь не рыбалка. А!? - Работорговля!!!:wait:
 
Кстати я не вьехал что захватили козаки с Хмельницким и Сирко? фортецю Дюнкерк? що и это тоже мы?
Утверждается, что в 1644 году Хмельницкий, Богдан Михайлович\Богдан Хмельницкий как военный писарь Войска Запорожского во время встречи в Варшаве с послом Франции графом де Брежи подписал договор о найме 2500 казаков в войско французского короля. В октябре 1645 года казацкий отряд Балтийским морем прибыл во французский порт Кале. C 7 сентября 1646 года 2000 казаков под командованием Хмельницкого, Золотаренко и Серко, который командовал к этому времени полком, а также 3000 польских пехотинцев участвовали на стороне французов под общим командованием принца де Конде в осаде крепости Дюнкерк (Siège de Dunkerque), находившейся в руках испанцев. 11 октября осаждённая крепость сдалась[3][4][5].

Эта легенда была опровергнута в работах польского историка Збигнева Вуйцика и советского историка казачества Владимира Голобуцкого. Они пришли к выводу, что в осаде Дюнкерка участвовали 2400 польских наёмников под командованием полковников Пшиемского, Кабре и де Сиро[6][7].

https://ru.wikipedia.org/wiki/Серко,_Иван_Дмитриевич#На_службе_французского_короля
 
Эта легенда была опровергнута в работах польского историка Збигнева Вуйцика и советского историка казачества Владимира Голобуцкого. Они пришли к выводу, что в осаде Дюнкерка участвовали 2400 польских наёмников под командованием полковников Пшиемского, Кабре и де Сиро[6][7].

https://ru.wikipedia.org/wiki/Серко,_Иван_Дмитриевич#На_службе_французского_короля
Поляки в то время считали всех своих подданных поляками!? Остаются вопросы:)...
 
Статус
В этой теме нельзя размещать новые ответы.
Назад
Сверху Снизу