• Zero tolerance mode in effect!

Новости Украины #3

На Бранденбургских воротах в Берлине (Германия) высветили слово "спасибо" на нескольких языках, в том числе на украинском.
Акцию организовали в Kulturprojekte Berlin.
Акция, приуроченная 75-летию освобождения от нацизма, состоялась 8 мая.
“Поздним вечером 8 мая 1945 года капитуляция вступила в силу. Этой проекцией Берлин хотел бы спустя 75 лет поблагодарить союзников за освобождение Европы от национал-социализма”, – сказано в заявлении Kulturprojekte Berlin.
96141085_3585226474826347_4367371635632635904_n-780x585.jpg
Нажмите для раскрытия...
https://www.facebook.com/video.php?v=1128143204207584
 
9 мая - праздник оккупанта


День массового сумасшествия сотен миллионов человек, когда даже у внешне адекватных и разумных в другое время людей в голове отключается способность к когнитивному мышлению и они становятся неким гибридом психического заболевания и наркомании - находящимися под воздействием ЛСД шизофрениками, живущими в измененной реальности, в свою очередь находящейся в состоянии измененной реальности.
Психо в квадрате.
Когда человек не видит предмета, не может осознать его формы, понять его цвета, описать его значения.
Когда он сознательно уходит из реальности в свое измерение, и на все попытки его в эту реальность вернуть в этот день отвечает только агрессией.
Когда он сам, сознательно, ставит в своей голове заслон и сам, сознательно, уходит в мир своей выдуманной оруэловщины - где война это мир, где порабощение это освобождение, где поражение - это победа.
Уйти в эту свою наркотическую шизофрению, чтобы не видеть, не замечать, не столкнуться носом с реальностью - и не дай бог её не осознать! - вот главная черта этого дня этой страны.
День выключения реальности.
Даже у тех немногих оставшихся хотя бы относительно адекватными, в Мордоре людей.

Они выключают реальность и начинают писать нечто такое, какие-то такие тексты, как будто они живут - ну, не знаю, на Канарских островах двадцать третьего века в мире победившего всеобщего счастья и справедливости. Где пальмы, океан, райские птицы, розовые пони и о войнах слышали только из рассказов заходящих в порт историков исследователей прошлого.
Они начинают писать про дедов, про подвиги, про наградные листы, про страдания, про смерти, про бабушек, про эвакуацию, про переселение - как про нечто былинное, эпос летописи Нестора.
Писать так, чтобы этот заслон из текстов отодвинул от них ту реальность, которая, на самом деле и окружает их, и чтобы они не дай бог не смогли попасть в неё через эти свои тексты-заслоны и увидеть, наконец, что ровно то же самое, вот ровно все, о чем они пишут - их страна делает прямо сейчас с другими в прямом эфире.

Что концлагеря их страна устраивает на подвалах Донбасса.
Что
окружения и котлы их вермахт устраивает в Дебальцево и Иловайске. Что беженцев они устроили на Юго-востоке и в Крыму. Что гетто и облавы их гестапо устраивает в Бахчисарае и Яны Капу. Которые они переименовали, чтобы вытравить даже топографию.
Что эвакуация, эта сторона улицы наиболее опасна при обстреле, надписи «бомбоубежище», добрые люди приютили и пустили пожить в бане, что похоронки и пал смертью храбрых - что все это не семьдесят пять лет назад.
Все это прямо сейчас. Здесь. Вот в этот вот самый день. Вот в этот самый момент, пока вы фотографии дедов в соцсетях постите.
Не какие-то там гитлеровцы.
Ваша страна. Ваша же страна.
В которой они ходят с палками с фотографиями своих дедов-освободителей.

«Представьте себя в минуту известия о начале войны, когда становится неотвратимо ясно, что ужасное уже рядом, и его невозможно избежать. Вашему краю остались считанные дни до оккупации, и вы не знаете, успеете ли вы отправить своих родных в безопасное место. Вы и не знаете, существует ли оно на самом деле – безопасное место.
Или они останутся на захваченной земле, и вы ничего не будете знать о них годы и годы, или вы успеете посадить их на последний поезд в тыл, но если вы ушли на фронт, то вы точно так же можете потерять своих родных из виду, как и они вас. Но поезд спасения может стать поездом смерти, прилетевшей с неба. А вы не будете знать об этом годы и годы.
Представьте себе это расставание, когда оставаться вместе – значит, скорее всего, вместе погибнуть, а расстаться – значит, скорее всего, погибнуть поодиночке, не успев дать друг другу последнюю весть.
Представьте себе своих родителей и своих детей, которым вы говорите прощальные слова «Я вернусь», зная, что, скорее всего, не вернетесь.
Представьте себе, что каждый день вы ждете от них писем, как и они от вас, и отсутствие письма будет приносить не только страх вечной потери, но сохранять надежду – если нет и похоронки, то, возможно, и дай Бог, человек жив.
Представьте себе людей, рядом с которыми вы будете воевать. Вы познакомитесь с ними сегодня, и уже завтра они будут погибать на ваших глазах – каждый день, день за днем.
Представьте себе жизнь, когда каждый час, каждая минута могут оказаться последними в вашей жизни.
Представьте себе, что ваши шансы выжить будут во многом зависеть от того, насколько вы научитесь убивать. Каждый день.
Представьте себе полностью разрушенным ваш дом, разоренным ваш кров.
Представьте себе оскверненными могилы ваших родных.
Представьте себе, что вы потеряли всё.
И за всё это время смерть не нашла вас.
А война закончилась.
Тогда вы поймете, что это такое, – День Победы».

Это сегодня написал один из немногих оставшихся там относительно адекватных людей. Антипутинист. Оппозиционер. Всему миру доказавший, что на Донбассе есть псковские десантники. Избитый за это.
И вот...
Текст написан так, как будто это что-то из «Властелина колец». Что-то такое жуткое и страшное, что было только в прошлом, когда на земле водились чудовища и драконы, и что нам в нашем счастливом настоящем не суждено уже встретить и понять.
А то, что РОВНО ВОТ ТАК ВОТ УЖЕ ШЕСТОЙ ГОД ЖИВЕТ СОСЕДНЯЯ СТРАНА - это до них донести невозможно.
Уже невозможно.
Несколько лет назад еще можно было.
Но теперь занавес опустился окончательно.
И - все. Больше этой повестки не существует.

Что соседней стране не нужно представлять себя в минуту извести о начале войны - она пережила эту минуту.
Что не нужно представлять расставание - и расставались, и обнимали детей так, как обнимают только тогда, когда не знают, вернутся ли.
Что многим не надо рассказывать о семьях, оставшихся на захваченной земле. Мне вот, например, не надо рассказывать. Потому что, уезжая в командировку туда, я понимал, что моя семья остается именно на захваченной земле, и что если к ним придут из-за меня, я сделать уже ничего не смогу. Не надо мне представлять это чувство - я пережил его, блядь. Кишками своими пережил. Я знаю, что такое оставлять детей в оккупации, зная, что они на заметке у Гестапо и не зная, вернешься ли. И говорить «Я вернусь».
И звонки, заменившие письма, и людей, вчера незнакомых, а сегодня оказавшихся рядом плечом к плечу, и разрушенные или брошенные дома - сорока миллионам людей все это представлять не надо.
Это все делает ваша страна.
Ваша. Страна.
Прямо сейчас.

Но нет. Не дай бог сказать о реальности. Не дай бог написать о ней. Не дай бог с ней столкнуться.
И - деды, подвиги, награды, фотографии. Дневники лейтенанта. Воспоминаниями про "настоящую войну". Нам этого никогда не узнать. Вы только представьте…
Хотите представить, как выглядит настоящая война? Да не вопрос.
Ваша страна прямо сейчас ведет две. Вру, уже три.
Отложите дневники Николая Никулина и езжайте на Донбасс, скорбетели диванные.
Ваши скорбные лица о боях семидесятилетней давности, когда прямо сейчас ваша страна перепахивает соседнюю каждый божий день полусотней обстрелов - просто невероятно тошнотное лицемерие. Когда ваши танки утюжат чужие города… Как вы этого не чувствуете?
Десять часов на машине - и я вам покажу все своими глазами.
Я вас проведу.
Вот прям по тем же местам проведу, где семьдесят пять лет назад все и было, о чем вы так стонете и скорбите.
И где сейчас происходит все то же самое.
Которые сейчас точно так же утюжат танками и артиллерией.
Вы уже утюжите.
Хотите узнать, каково это было?
Так приезжайте!
Но нет.
Дедов на палки, и - вы только представьте…

Сеанс массовой терапии, сеанс самоличного суда, кода коллективный убийца тоже хочет показать себя жертвой - вот видите, господа присяжные, нам тоже когда-то было плохо. Наше детство тоже было не сахар.
Так, наверное. Другого объяснения у меня нет.
Но ладно хотя бы это. Хотя бы уход от реального в прошлое. Но нет же. Они же еще и прошлое искажают. Принявшие ЛСД шизофреники, ушедшие в свой виртуальный мир, и там принявшие вторую порцию виртуального ЛСД еще раз.
Психошизофрения в кубе.

Освобождение мира от фашизма…
Откуда вообще взялась формулировка, что Советский союз воевал за свободу? Нет, откуда она взялась, понятно. Но кто её сейчас опять вытащил на поверхность?
За свободу воевала Великобритания. С самого начала, с сентября 1939 года, и до самого конца, по август сорок пятого.
А СССР, по блестящему определению Буковского, воевал за то, какие в мире будут концлагеря - красные или коричневые.
Правда заключается в том, что никого вы не освобождали.
Ваши деды не освободители. Ваши деды - оккупанты.

Просто они воевали с другими оккупантами и победили их. И завоевали тех, кого должны были завоевать те.
Но никоим образом не освободили.
Через семьдесят лет после двадцатого съезда и через тридцать после открытия архивов писать, что мы сражались за свободу - это надо совсем дурачком быть.

Кого вы освободили, освободители? Западную Украину, которую давили, уничтожали, убивали, заливали кровью до середины пятидесятых?

Я вел расстреливать бандитку.
Она пощады не просила.
Смотрела гордо и сердито.
Платок от боли закусила.

Потом сказала: «Слушай, хлопец,
Я все равно от пули сгину.
Дай перед тем, как будешь хлопать,
Дай поглядеть на Украину.

Освободитель Давид Самойлов, 1946 год.
Её вы освободили? «Бандитку»?

Польшу, которую начали насиловать сразу, как пересекли границу? Потому что буржуи и заграница, а какая именно заграница - да какая разница!
Чехов освободили в шестьдесят восьмом?
Чеченцев в сорок четвертом? Ингушей, крымских татар, эстонцев, латышей, литовцев - которых освобождали аж до семидесятых, последний лесной брат до семидесятых в лесах сидел.
Молдован, казахов, крымских татар?
Кого?
Кого вы освободили?
Немцев? Которых сотнями стреляли при побеге от вашей свободы?
Евреев? Которые до самого падения СССР, аж до девяносто первого года, полвека еще после великого освобождения, оставались нацией второго сорта - с официальным ущемлением прав? Которым жить предлагалось в новой черте оседлости, свободном Биробиджане?
Может, казаков, идиоты-потомки которых сейчас ходят с шашками и нагайками и иконами Сталина?
Расскажите им про Лиенц и Юденбург.
Про Казачий стан и Пятнадцатый казачий кавалерийский корпус.
Про то, как англичане в этом самом Лиенце и Юденбурге выдали СМЕРШу и НКВД по их требованию около шестидесяти тысяч казаков вместе с эмигрантами первой волны и казацкими семьями, женщинами и детьми.
И как женщины привязывали грудничков к себе и прыгали во время передачи с моста, лишь бы не быть освобожденными. Как освободители расстреливали освобожденных на месте.
Узников Освенцима? Советскую часть из которых просто пересадили в поезда и отвезли в другие лагеря уничтожения, уже в Сибирь? Как и оборудование освобожденного Бухенвальда, которое размонтировали, также перевезли в СССР вслед за эшелонами с освобожденными, там заново смонтировали - и продолжили применять по назначению.
Может, русских?
О, да…
Даже если оставить в стороне остальной мир, говорить, что деды принесли свободу своей родине - о, да.
Называть сталинский режим 1947 года свободой, может только полный идиот.
Ваши деды были оккупантами.
Реальность заключается в том, что ваши деды были оккупантами, друзья мои.

Оккупанты сражались против оккупантов - и никак иначе эта война рассматриваться не может.

Да, это не их вина. И обвинять их в этом - быть таким же идиотом, только с противоположным знаком.
Но другим от этого этот факт не становится.
Они сражались за свою жизнь. Чтобы не быть уничтоженными в газовых камерах.
Но освободителями это их никак не делает.

Ваши деды сражались за то, чтобы посадить мир в красные лагеря.
И - посадили. Еще на полвека.
И мой дед - тоже. Да, да, мой дед - тоже.
Он и начал-то войну в Халхин-Голе, на чужой земле. Японцев он оттуда прогнал, спору нет.
Да только вот говорить, что он принес Монголии свободу в виде укрепления власти маршала Чойболсана и его репрессий - у меня как-то язык не поворачивается.
И сам я - тоже.
Я сам - оккупант.
Я точно так же был солдатом захватнической армии на чужой земле.
Так что, и про этот аспект войны мне представлять ничего не надо. Я и его знаю.
Я знаю, что это такое - ехать на броне по чужой земле в кирзачах и автоматом в руках, и видеть на себе ненавидящие взгляды детей с обочины.
Но я - хотя бы понимаю это.
А вы все - ходите с дедами на палках и орете про освободителей.

Вы всегда - всегда!, - с самого начала своего существования, во все стороны, хоть в Сибирь, хоть в сторону Европы, хоть к морю, были только оккупантами, и никогда освободителями, и остаетесь оккупантами и по нынешний день.
Вы и сейчас - страна оккупант.

И когда жители страны оккупанта ходят с портретами солдат армии оккупанта и отмечают это как праздник свободы…
Ладно. Я не психиатр. Это уже не ко мне вопрос.

Но пока вы не поймете этого - и не просто поймете, а не сделаете это своим общественным консенсусом, не озвучите это вслух, не принесете извинений, не принесете репараций, не примете право других на свободу и не поддержите его действенно - вы просто не имеете никакого морального права ничего писать в этот день.
Пока ваши танки на Донбассе, в Самачабло, в Къырым, в Нохчийчоь - вы не имеете никакого права рассказывать, как плохо было вашим дедам и какие ужасы они пережили.
Как можно не чувствовать этого, я не понимаю.

А.Бабченко
Нажмите для раскрытия...
 
Рашкованы явно..:
СБУ ЗАТРИМАЛА МОЛОДИКІВ, ЯКІ НАМАГАЛИСЯ ПІДПАЛИТИ СИНАГОГУ В ХЕРСОНІ

prm.ua

СБУ затримала молодиків, які намагалися підпалити синагогу в Херсоні

Правоохоронці затримали двох підозрюваних, які намагалися підпалити синагогу в Херсоні.
prm.ua prm.ua
Нажмите для раскрытия...
Дарвинисты хреновы)!
 
kavkazcentre написал(а):
в Грузии и средней азии, прибалтике, восточной европе вообше, почти перестали говорить на русском, еше одно поколение сменится и полностью перестанут, с Украиной и Белоруссией поколения три понадобится
Нажмите для раскрытия...

при этом с Грузией произошел интересный эффект ))

dd440090688ab36185f067eff4f9230b.png


ну, миллион грузин переехавших на постоянное жительство в РФ при этом прекрасно говорят
по русски
 
Sortech написал(а):
Cегодня у ОПГшников особенно нагревается... и это отлично, смотри на блокировку автоколонны в Одессе. Там будут того деда защищать от посадки на 5 лет, это когда зигованов повсеместно отпускают с улыбками, активисты в Одессе избивают водителей и портят их машины при поддержке полиуции. А не то что ты выдумал что то про СССР и либертарианство. Где ты увидел независимую Украину? Это государство давно кончилось, его нет
Нажмите для раскрытия...
Бгггг. Колорадский недотролль так истерил насчет "нацистской символики", так истерил...
И вот проблемы у носителей приравненной к ней советской, а он опять-таки недоволен!
Вобщем, несите нового, этот порвался.

oblivion_lost написал(а):
Рашкованы явно..:

Дарвинисты хреновы)!
Нажмите для раскрытия...
Да, тут явно нужны подробности.
 
Gam написал(а):
Шо, китайские флаги были?
Нажмите для раскрытия...
Может, а они уже запрещены?
Eugen von Savoyen написал(а):
Ну твое зарево я и остальные наблюдают же в этой теме! Чесно говоря, даже уже не интересно, а уныло я бы сказал.
Нажмите для раскрытия...
Меня бомбит почему потриёты до сих пор не мотают сроки в тюремных камерах за правонарушения. И что бы ты не скучал, на тебе, гражданин временно занимаемой преступным сообществом территории , веселись-

Департамент стратегических расследований Ивано-Франковской областной полиции обратился к главе еврейской общины Коломыи Якову Залищикеру и «попросил» предоставить список членов общины, их адреса и телефоны. Об этом в Facebook сообщил глава Украинского еврейского комитета Эдуард Долинский.
Департамент уведомил – там занимаются борьбой с транснациональными и этническими организованными группами и преступными организациями.
96585606_3259189754113070_3527339065475072000_n.jpg
97191203_3259190094113036_8646117535940345856_n.jpg
 
Так как условным образованием утрачены признаки государствености, полагаю, что необходимо странам соседям у.о. образования начинать принимать необходимые меры
 
AK(1) написал(а):
Да это уже все заметили.
Мог бы и не уведомлять.
Нажмите для раскрытия...
и поэтому ольгинцы от пропаганды переходят к угрозам:
День Перемоги. Деструктивний культ

Як Росія створює релігію Великої Перемоги й чим вона загрожує Україні, навіть якщо не є популярною

Популярність Дня Перемоги в Україні знижується. Сьогодні лише 33% українців називають 9 травня серед п’яти своїх улюблених свят (КМІС, 2020). Така тенденція окреслилася вже давно: задовго до декомунізації й до того, як із поля зору соціологів випали Крим та ОРДіЛО. Якщо у 2010 році День Перемоги вважали одним із улюблених свят 58% українців, то у 2013-му — вже 40% (КМІС). Натомість у Росії, якщо вірити тамтешнім опитуванням, День Перемоги щодо популярності поступається лише Новому року (ВЦИОМ, 201:cool:. Це дає привід для оптимізму: принаймні цю ідеологічну «скріпу» «русского мира» українці впевнено розгинають. Однак ставити крапку у цій історії зарано. По-перше, суспільна думка в Україні не монолітна. А по-друге, культ Перемоги — це не просто культурний пережиток радянської епохи, а потужна зброя з арсеналу російської soft power. Її теперішній руйнівний потенціал, порівняно із радянським часом, збільшився в рази.

Почнемо з того, що вказана тенденція розгортається вкрай нерівномірно. Якщо на Заході та в Центрі День Перемоги шанують, відповідно, 9% та 25%, то на Півдні та Сході — 50% та 64% (КМІС, 2020). До того ж в Україні загалом (і у кожному макрорегіоні зокрема) переважає радянська інтерпретація 9 травня: 53% опитаних уважають його днем перемоги радянського народу у «Великій Віт*чизняній війні», а на Півдні та Сході цей показник сягає 66% та 59% відповідно. Із перемогою антигітлерівської коаліції (включно із внеском українського народу) 9 травня пов’язують лише 32% громадян. Утім, є й хороші новини: на відміну від Росії, більшість українців (а саме 56%) вважають, що СРСР і нацистська Німеччина співвідповідальні за початок Другої світової війни. До того ж така думка виразно переважає в усіх макрорегіонах. Ще одна новина полягає в тому, що навіть «совкова» інтерпретація Дня Перемоги не обов’язково корелює із проросійськими політичними установками. Принаймні проти участі українських політиків у цьогорічних святкових заходах у Москві висловилися 61% українців — і вони переважають в усіх макрорегіонах («Демократичні ініціативи», 2020).

Утім, щоб культ Перемоги становив для України небезпеку, йому не обов’язково тотально домінувати.

Щоб у цьому переконатися, треба простежити траєкторію його становлення. Обставини виникнення цього культу загальновідомі: його створювали в часи брєжнєвського застою для зміцнення загальнорадянської ідентичності. У певному сенсі це був замінник комунізму: замість ентузіазму, спрямованого на побудову світлого майбутнього, Москва взялася плекати гордість за славне минуле. У такій ролі культ Перемоги справді Україні вже не загрожує, просто тому, що загальнорадянська ідентичність тут умерла: громадянами СРСР вважають себе заледве 3% (Research & Branding Group, 2017). Однак наприкінці 2000‑х культ Перемоги отримав друге дихання. Добігало кінця перше путінське десятиліття, і Кремль підшукував нову ідеологію. У своїй програмній статті від 30 грудня 1999 року, Владімір Путін, тоді ще прем’єр-міністр РФ, міркував, як досягти обсягів ВВП на рівні Португалії, але стійкої автократії з такою риторикою не збудуєш, бо для цього потрібен вождь, а не менеджер. І радянський культ Перемоги виявився напрочуд корисним. Він роз’ятрив імперське месіанство, реабілітував сталінізм, а головне — мобілізував суспільство на боротьбу з «фашизмом», який у 1941-му ішов із Німеччини, а тепер — то з Грузії, то з України.

Формування культу Перемоги можна було спостерігати і на українських теренах, автор сам бачив це зблизька на Донбасі, зокрема в Луганську. У гуманітарних питаннях «регіонали» мавпували російські взірці, тож процеси розгорталися майже синхронно. Якщо на початку 2000-х головними героями урочистостей, пов’язаних із Другою світовою війною, були ветерани, то наприкінці десятиліття в центрі уваги опинилися реконструктори, перевдягнені в радянських солдатів часів Другої світової війни. Спочатку це були невеликі групи аніматорів, але згодом містом ходили цілі паради «визволителів»: у повному спорядженні, із бутафорною зброєю та військовою технікою. Свого апогею мілітаризація свят, пов’язаних із «Великою Вітчизняною війною», досягла перед самим російським вторгненням у 2013 році. У лютому, на річницю звільнення Луганська, реконструктори провели імпровізований військовий парад. У квітні — масштабну реконструкцію боїв за звільнення Луганська: із сотнями бійців, технікою, авіацією й піротехнічними вибухами. Видовищне шоу відбувалося на околиці міста у присутності 40 тисяч глядачів. У травні, на День Перемоги, знову був парад реконструкторів. У вересні до річниці звільнення області вулицями міста пустили танк Т-34, який чотири десятиліття простояв на постаменті як пам’ятник. У ті самі дні містом також курсував трамвай, стилізований під бронепоїзд.

Усі охочі могли полазити по танку, посидіти у військовій машині, потримати гвинтівку, а іноді навіть приміряти уніформу. Усе це мало не лише розважальний сенс, а також створювало ефект перевтілення: людей спонукали відчути себе «визволителями», а не лише їхніми вдячними нащадками. Тим паче, що офіційна пропаганда постійно нагадувала, що «фашизм знову піднімає голову» й загрожує Донбасу у вигляді «помаранчевих», «бандерівців», а потім «бойовиків «Правого сектора» та «київської хунти». На локальному рівні все це виглядало як спроба Партії регіонів маніпулювати своїм базовим електоратом, але також, що набагато важливіше, це була частина великої російської гри. На пострадянському просторі культ Перемоги слугував мобілізації проімперських лоялістських сил. Не випадково саме георгіївська стрічка, один із головних атрибутів культу, навесні 2014 року стала розпізнавальним знаком сепаратистських угруповань. Показово й те, що на акцію «Безсмертний полк» в окупованому Донецьку й Луганську виносять ще й портрети бойовиків, котрі загинули на війні проти України. Виходячи з догм культу Перемоги, саме їм вдалося досягти остаточного перевтілення у «визволителів» і загинути в боротьбі з «фашизмом». Власне, саме для цього Москва й експортувала цей культ до України й далі плекає його на окупованих територіях.

А в самій Росії мілітаризація культу Перемоги досягла гротескних масштабів. У 2019 році Москва придбала в Лаосі 30 танків Т-34: вони поповнять парк техніки для реконструкцій і парадів. Цьогоріч у культу з’явився свій храм, який планують відкрити в Московській області. Формально це відомчий православний храм Збройних сил РФ, але в ньому все підпорядковано культу Перемоги. Грандіозну споруду кольору хакі (!) навіть збудовано у відповідних пропорціях. Згідно з офіційними повідомленнями, висота дзвіниці становить 75 метрів (натяк на 75-річчя Перемоги), діаметр головного купола — 19,45 метрів (натяк на 1945 рік), внутрішня площа — 2644 м2 (за кількістю повних кавалерів ордена Слави), у його іконостасі розташовано 48 ікон (за кількістю місяців війни, включно із японською) тощо. На одній із фресок, виготовлених для храму, зображено Владіміра Путіна в компанії Сєргєя Шойгу та Сєргєя Лаврова. Знайшлося місце і Сталіну, й іконі Богородиці, котру несуть янголи у супроводі дирижаблів (посилання на легенду про «повітряну хресну ходу», яку Сталін нібито дозволив під час битви за Москву). Одне слово, не дарма дослідниця Галина Аккерман у своїй книзі «Безсмертний полк. Священна війна Путіна» міркує про виникнення в Росії поганського культу, покликаного зміцнювати авторитарний режим і підживлювати імперські амбіції.

На перший погляд, явна абсурдність культу Перемоги прирікає його на маргінальність в Україні. Якщо тут утрачає популярність навіть День Перемоги, то накинути українцям похмуру квазірелігію, замішану на великоросійському шовінізмі й мілітаризмі, шансів майже немає. Тим паче в умовах російсько-української війни, а також після того, як декомунізація тут перетворилась із громадської ініціативи на державну політику. Але слід узяти до уваги, що для ведення гібридної війни навернення в цей культ усього українського суспільства й не потрібне. Фактично, культ Перемоги поповнив низку інших радикальних ідеологій, що завдяки своїй радикальності приваблюють нечисельних, але фанатичних послідовників. До таких рухів належать також православні фундаменталісти, чорносотенні й комуністичні організації та донське козацтво. Вони не можуть претендувати на серйозний політичний вплив, але саме вони, як засвідчив 2014 рік, здатні відіграти не останню роль у силових сценаріях російської агресії. Саме тому культ Перемоги у своїй новітній агресивній версії є серйозною загрозою для національної безпеки України. Але усунути її зусиллями лише спеціальних служб не вдасться, бо її коріння перебуває в гуманітарній площині, у площині культури та пам’яті. А розмінування цих територій потребує тривалої роботи.

Максим Віхров

Матеріал друкованого видання № 19 (651) від 6 травня

https://tyzhden.ua/History/243380
Нажмите для раскрытия...
 
Тамара Горіха Зерня

У нас, звичайно, немає рабства, але… (Зеленський).

Уряд де факто ввів виїзні візи. Зробив це тихо, без публічного оголошення, поставивши людей перед фактом.

Про новину ми дізналися від посольства Великобританії. Боже, храни Королеву, бо саме брити приносять нам у клювику актуальну інформацію про режим у нашій зоні.

Отже, «офіційний Київ повідомив про заборону для виїзду своїх громадян без окремого дозволу міністерства закордонних справ».

Як бачимо, і П’ятий, і Шостий серйозно підійшли до питання виїзду українців за кордон. Петро Олексійович відкрив клітку, відгрібши за це тонни звинувачень і прокльонів від вдячного населення. І, зрештою, програв клоуну.

Клоун, попри дірку у голові, склав два і два і зробив від противного.
Він взагалі все робить навпаки, ви зауважили? Єдина логіка «зелених» рішень – це щоб тільки не так, як було при ПП.

Порошенко звільнив людей, і розплатився за це рекордним антирейтингом. Відповідно, вони людей закрили, і тепер чекають на зростання популярності.
Або не чекають.
Або їм глибоко плювати на своїх виборців, вони множитимуть все нові і нові заборони тільки тому що мають натхнення.

І от тут давайте з вами пограємося у прогноз?
Хто за те, що українці почнуть писатися у нічні черги на оформлення візи – ставте сердечко. Знову відкриються контори «шенген, за три тижні, срочно», оживляться старі добрі посередницькі зв’язки, секретарі МЗС поїдуть на новеньких машинках…

А хто за те, що українці завалять суди мільйонами однотипних позовів, так що паралізує навіть печерський суд – ставте сердечко з обнімашками. Загоряться шини на Банковій, зелену плісняву почнуть рвати фізично, Зе зникне з радарів десь у тому ж напрямку, де зараз сидить його Лєнка…

«Так що це, він, похоже, сталініст?» - запитують спантеличені виборці.
Ну не знаємо… Карлик із комплексом Наполеона, боягуз і параноїк, ненависник України, малограмотний шовініст. Забобонний до краю, вірить у знаки та ритуали, тримає штат придворних астрологів. Мріє про можливість вішати людей, рулить судами та правоохоронними органами у ручному режимі, практикує арешти на замовлення, використовує поліцію для убивств і залякування неугодних.
І це, зауважте, всього за рік роботи.

Шановні зе-виборці, ви уявляєте, як ми заживемо через п’ять років? Я вже бачу ці передачки від нашого бараку до вашого бараку.

Що ж ви наробили разом, кабачки.
Нажмите для раскрытия...
 
Mason Lemberg

Саакашвілі прийшов до влади в Грузії з фантастичним результатом, який не мав аналогів в демократичних країнах.
На першому терміні його президентства за нього в ПЕРШОМУ турі проголосували 96% виборців при явці 83%. Тобто, за нього проголосували 1,7 мільйона виборців з 1,8 мільйона зареєстрованих виборців.
Найближчий конкурент отримав 1,5%.
Це вам не 73% в другому турі, тому що Нотердам+ і конкурент "вбив брата".

Це була реальна підтримка всієї країни.
Але крім того, це свідчення того факту, що Саакашвілі ще той розповідач казкових історій.
На другому терміні його президентства, закривши опозиційні ЗМІ і отримавши звинувачення в фальсифікаціях, Саакашвілі набрав 53% голосів при явці близькій до 50%, або 1 мільйон голосів з 3,5 мільйонів зареєстрованих виборців.

Так, я не помилився. Кількість виборців в Грузії між першими і другими виборами Саакашвілі суттєво зросло за рахунок того, що на перших виборах Саакашвілі не голосувала бунтівна Аджарія. І приборкував Аджарію не Саакашвілі, а Путін. Тобто, завдяки Путіну Саакашвілі повернув Аджарію без війни в 2004 році, вже після свого обрання.

Але якщо ти виступаєш проти цього клоуна, то путінська маріонетка - ти, а не він.
На наступних виборах кандидат від його партії набрав 22% (350 тисяч виборців), а його конкурент від правлячої нині партії 63%.
Обидва президентські терміни Саакашвілі пройшли при ПОВНІЙ підтримці парламенту. Обидва рази він мав КОНСТИТУЦІЙНУ БІЛЬШІСТЬ.

Роби реформи скільки хочеш, як хочеш, які хочеш.
Нині його партія в парламенті Грузії має 27 з 150 мандатів. В попередньому парламенті мала 65 з 150.
Крім побудованої прозорої будівлі поліції і кількох піар-хмарочосів в Батумі, Саакашвілі після свого президентства залишив по собі:
- Грузію, в якій в 2013 році залишались неелектризовані райони. Електроенергія в Грузію імпортувалась, до речі, з Абхазії і Саакашвілі платив за неї сепаратистам.
- Грузію з шаленим рівнем безробіття, найбільшим в Європі. І це офіційно. Неофіційне безробіття сягало до 50%, оскільки сезонні робітники безробітними не вважались. Розумієте в чому "фокус" цього "економічного дива"? Тобто, фактично, в нетуристичний і неаграрний сезон в Грузії працювали тільки бюджетники.
- Грузію, в якій мало що вироблялося, яка шалено залежить від імпорту продукції, зокрема з Росії, яка була ГОЛОВНИМ імпортером після війни. Обсяги імпорту російської продукції в Грузію часів Саакашвілі в 10 РАЗІВ перевищували обсяги експорту грузинської продукції в росію.

- Величезну проблему з біженцями, яка є актуальною і досі, через 10+ років після війни. Десятки тисяч біженців живуть в бараках. Існують.
Про відверто кримінальні дії цього таваріща я розповідати не буду, бо це окрема історія.

На жаль, нам важко оцінити життя в середньовічній Грузії часів Саакашвілі, де не було роботи, продуктів і навіть електрики (в багатьох населених пунктах), але ми вже точно можемо оцінити "головну перемогу" Саакашвілі. Це підписаний НИМ ОСОБИСТО РАЗОМ З СЕПАРАТИСТАМИ план МЕДВЄДЄВА-Саркозі (план Медведева, не Саакашвілі), згідно якого Саакашвілі узаконив російську армію на окупованих територіях Абхазії і Пд.Осетії.

Ну а потім ви знаєте і без мене.
Чому ж багато людей мають абсолютно протилежну думку про діяння Саакашвілі і вважають його "реформатором" і навіть "антикорупціонером"? - А тому, що всю інформацію по Грузії ці люди отримували від Саакашвілі.

Тому так виходить, що "путінська маріонетка Іванішвілі" (так називає саакашвілі свого конкурента) "зливає Грузію" ото вже 8-й рік (навіть Порошенко зливав менше), отримавши безвіз, угоду про асоціацію з ЄС, суттєво зменшивши імпорт російських товарів, розвиваючи співпрацю з НАТО ітд.
Але ідіоти продовжують вірити словам цього хронічного брехуна.

До речі, він не тільки хронічний брехун, а ще й ходяче нещастя. Все, за що він брався закінчувалося повним провалом, починаючи від шаленої довіри грузин з підтримкою 96%, втечею і арештом на Батьківщині....і закінчуючи його ділішками в Україні, де він або кидав людей, або робив все так похабно, що воно замість проплаченої зміни влади виливалося в штурми палацу Жовтневий під час дитячого концерту.
Нажмите для раскрытия...
 
Войдите или зарегистрируйтесь для ответа.
Назад
Сверху Снизу