• Zero tolerance mode in effect!

Убийство и воскрешение Аркадия Бабченко

В бессилии власть страшнее, чем в могуществе своём...
 
Блядь. Последний его пост в блоге кто видел?До мурашек по коже прямо.

Читал. Уважаю его.

Проклятье путинским гнидам.

Земля пухом.
 
макрон, меркель, чемпионат, северный поток.
как же не отпраздновать?

боинг опять же надо замазывать в новостях.

ну и покрасоваться, как же ужасно все на Украине, наших российских граждан убивают.
и вот это, непременное, - СБУ и убило, чтобы рашеньку обвинить.
...
 
https://www.facebook.com/MIDRussia/...205757012206/1339623746137063/?type=3&theater

Комментарий ДИП
По поступающей из Киева информации, сегодня в результате вооруженного нападения в Киеве убит российский гражданин, журналист А.А.Бабченко, постоянно проживавший на Украине. Уровень физического насилия, убийств в отношении работников СМИ в этом государстве неуклонно растёт, а их расследования не приводят к наказанию преступников.
Кровавые преступления и тотальная безнаказанность стали рутиной для киевского режима. Требуем от украинских властей приложить все усилия к оперативному расследованию.
Рассчитываем также, что профильные международные инстанции и НПО возьмут ход расследования под свой контроль.
Выражаем искренние соболезнования родным и близким А.А.Бабченко.
 
Извините чужие слова и на украинском, но им место здесь.

Мені соромно за мою державу. Соромно, що воююча держава живе як така, у якій нічого особливого не відбувається. З відкритими кордонами і п'ятими колонами, яким досі дозволяється робити усе, що їм заманеться.

Один з найкращих воєнкорів, інтелектуал, блискучий публіцист і просто сміливий мужик - він ненавидів путінський режим, але до останнього волів жити на своїй батьківщині, і ця позиція заслуговувала на повагу. Але коли жити там стало взагалі_неможливо - він обрав не безпечний Захід, а нашу з вами державу. Тому що вважав, що тут_можна_щось_зробити. І він робив. Коли ми бачилися востаннє - не крайній раз, а востаннє - він займався (до останньої хвилини займався) одним дуже корисним проектом, спрямованим на допомогу інвалідам російсько-української війни, і запрошував туди мене. Від повноцінної участі в цьому проекті я відмовилась, бо зараз моє місце на фронті, але пообіцяла по мірі сил допомагати.

В останній період у нього було багато проблем - як матеріальних, так і пов'язаних зі станом здоров'я. Незважаючи на це, він мріяв в майбутньому знову стати воєнкором. Бо це в нього добре виходило.

Сміючись, він казав, що дехто вважає його російським агентом. Сміявся, але було видно, що це його ображає. Я ще дивувалася, хто ці ідіоти. Сподіваюся, сьогодні вони розкаються.

А держава - знову зробить вигляд, що все нормально?
Не перекриє кордони до кінця війни, яка за такої політики може тривати ще 10 або 20 років?
Не введе режим "нульової толерантності" до всього, що пов'язано (або може бути пов'язано) з Росією?
Буде знову займатися виборами і політичною клоунадою замість виробництва зброї?
Скількома кращими ми заплатимо ще?

Мені соромно, що Аркадій, розуміючи всі ризики, жив і працював тут. І став просто черговим "двохсотим" на цій неоголошеній війні. І його смерть, можливо, знову нічого не змінить.

Ніхто не безмертний, вбити можна кожного - в тому числі і в державі, яка себе поважає. Але ми за чотири роки нічого не зробили для того, щоб припинили вбивати наших.
Ні, не так. Щоб боялися вбивати наших.
Щоб стати державою, яка себе поважає.
Я роблю для цього все, що можу. На своєму рівні.
Робіть щось і ви.
 
Назад
Сверху Снизу