Участие ВС РФ в БД на Украине

nauua

 
Росія на Донбасі: «Можем повторить»

Фото: Reuters

У практиці інформаційно-психологічної боротьби є такий метод розхитування. Суть у тому, що агресор постійно бомбардує інформаційний простір жертви суперечливими повідомленнями. Вони йдуть послідовно, одне за одним, часто мають діаметрально протилежне значення та емоційне забарвлення або, наприклад, є взаємовиключними.

І мова не лише про фейкові чи справжні новини, бо роль повідомлення може відігравати і подія, і людина. Це робиться для того, щоб розхитати свідомість людей, позбавити їх певного інформаційного імунітету й зробити суспільство загалом вразливим до зовнішнього впливу. Коли люди дезорієнтовані, маніпулювати ними стає набагато легше. Побічним ефектом є поляризація суспільства, адже завжди знайдуться фанати та противники того чи того меседжа, які залюбки конфліктуватимуть. Країна, де громадяни борються між собою, не здатна ефективно давати відсіч зовнішньому ворогові. Про це приблизно дві тисячі років тому писав Сунь-дзи у своєму трактаті «Мистецтво війни».

Господар Кремля непогано знається на китайській класиці, що підтверджують останні події як довкола України, так і в самій країні. Якщо взяти лише невеликий промі*жок часу, то першим поштовхом маятника можна назвати появу скандального плану «12 кроків» на нещодавній Мюнхенській конференції.

Те, звідки в цього плану ростуть ноги, можна зрозуміти як із запропонованих заходів, так і з «творчого колективу» його розробників. А серед них і секретар Ради безпеки РФ, і екс-керівник російської Служби зовнішньої розвідки, і екс-міністр з уряду Берлусконі, і німецький координатор співпраці з РФ. Це лише з наглядової ради такого собі міжнародного фонду «Європейська мережа лідерства» (European Leadership Network). А була ж ще й цілком відверта Російська рада з міжнародних справ. Утім, персоналії не мають важливого значення, бо мета документа — спричинити інформаційний вибух. Згаданий китайський стратег це описував так: «Найкраща війна — розбити задуми противника, наступне — розбити його союзи». Отже, поки в Німеччині поважні лідери вирішували, як найкраще повернутися до дружби з РФ чи залучити її до глобальної системи безпеки, в Україні одна частина суспільства обурювалася «спільними патрулями» та «визначенням нової ідентичності України», а інша — наполягала на необхідності прагнути миру.

Миру прагнули приблизно до п’ятої ранку 18 лютого, коли відбувся наступ російсько-терористичних сил у районі населених пунктів Новотошківське, Оріхове, Кримське. Під час атаки окупаційними силами, крім стрілецької зброї, було залучено міномети та артилерію, дехто повідомляв про танки. Тобто все, що забороняють мінські угоди. Підрозділи ЗСУ зупинили та відбили наступ, усі наявні українські позиції залишилися під нашим контролем. На жаль, з нашого боку не обійшлося без утрат: загинув 22-річний Максим Хітайлов, боєць 72 ОМБр ім. Чорних Запорожців, ще п’ять військових зазнали поранень. Атаку можна вважати одним із найбільших загострень за останній час. Таких зухвалих спроб прориву не відбувалося доволі давно.

Слід зауважити, що із суто військового погляду цей наступ важко назвати доцільним: захват українських позицій не дав би терористам відчутних тактичних переваг, а співвідношення витрачених засобів, утрат та отриманого результату явно не на користь окупантів. То навіщо було влаштовувати це показове самогубство?

Причин кілька. Перша, яка лежить на поверхні, — символізм. За всі шість років війни Росія не раз показувала схильність робити провокації проти України у важливі для нас дати. Отже, напевно, у такий спосіб Кремль прагнув «привітати» українців із річницею боїв за Дебальцеве та розстрілів на Майдані.

Як і п’ять років тому, під час переговорів у Мінську й загострення під Дебальцевим, Росія використовує воєнну операцію, щоб досягнути політичних та дипломатичних цілей. Не випадково, що майже відразу після ранкового штурму сепаратистські джерела почали розносити фейк «про зухвалу провокацію ЗСУ», які вкотре підступно напали на «мирні республіки». Час цієї інформаційної операції обрано влучно — ще не вляглися емоції після Мюнхена, попереду засідання ООН і ймовірна майбутня зустріч Путіна та Зеленського. Тобто Кремль змушує українську сторону виправдовуватися на міжнародній арені. До того ж для Москви вкрай важливим є примушення української сторони до діалогу з представниками «республік», щоб Росія мала статус лише стороннього спостерігача, а не агресора. Так само 2015 року Путін заявляв своїм візаві, що не має жодного стосунку чи впливу на формування, які штурмують українські позиції. Тому нинішня провокація цілком очікувана, про ймовірність таких дій попереджало українське Головне управління розвідки. За даними розвідників, за кілька днів до штурму російське окупаційне командування активізувало заходи з провокування напруженості на тимчасово окупованих територіях, були скасовані обмеження на припинення вогню, а серед населення поширювалися чутки про майбутній бліцкриг українських сил, щоб викликати паніку.

Реакція офіційного Києва на загострення на фронті була вельми специфічною. Пацифізм, притаманний Зеленському, проступає в усіх дописах та заявах щодо атаки. Здається, то його вразливе місце, і Кремль про це знає. Замість визнання факту агресії — «курс на завершення війни» та «мирний процес на Донбасі». За результатами екстреного засідання РНБО, «ми впевнено наближаємося до припинення війни та миру», хоча кілька місяців тому Зеленський обіцяв повернути розведені підрозділи ЗСУ в разі порушень з боку терористів. Замість обговорення відсічі окупантам — розмова про коронавірус. Цікаво, що такі зухвалі провокації росіян повністю перекреслюють усі попередні кроки української влади щодо мирного врегулювання.

Правда, не можна й сказати, що нова влада зовсім не розуміє меж свої мирних ініціатив. Відповідальний за діалог з окупованими територіями в партії «Слуга народу» Сергій Сивохо був змушений перенести презентацію своєї Платформи єдності та примирення, яка мала відбутися 19 лютого (тобто на наступний день після атаки). Тепер із «налагодженням діалогу між громадянами України, яких розділила війна; подолання наслідків війни; створення передумов для встановлення стійкого миру та відбудови мирного життя» (цитата з офіційного релізу. — Ред.) доведеться зачекати, хоча сам Сивохо заявив, що не відмовився від ідеї. Водночас не перестає дивувати й Давид Арахамія, який то не проти пустити воду до Криму, то заявляє, що, мовляв, треба розібратися, хто саме почав наступ 18 лютого, ніби повторюючи методички з Москви.

Так, можна довго намагатися переконувати себе, що незабаром війна закінчиться і сам собою постане мир, однак слід розуміти: така поведінка лише розпалює апетити сусідньої країни-гопника. І крім закликів до світової спільноти показати рішучу реакцію, варто й самим дати гідний опір. Бо Росія розуміє тільки силу, і якщо відчує слабкість, то буде знов і знов брехати, обіцяти мирне врегулювання, а натомість без жодних компромісів влаштовувати провокації, брати заручників, розхитувати ситуацію.

Юрій Лапаєв

Матеріал друкованого видання № 8 (640) від 19 лютого

https://tyzhden.ua/Society/240713
 
 
 
Ох...ли петухи гамбургские! В Совфеде просят отменить санкции против РФ под предлогом коронавируса https://nv.ua/world/geopolitics/kor...it-snyat-sankcii-novosti-rossii-50076334.html
Пусть уёбуют с Крыма и Донбасса раз уж так их сильно коронавирус доканал. Могут даже всех аборигенных скрепоносцев оставить, всё равно без российских танков от них никакого проку.
 

Snake

 
Боевики 15 раз обстреляли украинские позиции на Донбассе, есть погибший и раненый
 

Gam

 
Боевики 15 раз обстреляли украинские позиции на Донбассе, есть погибший и раненый
ВСУ полностью утеряна инициатива + противник чувствует себя безнаказанным.
 
Сверху Снизу